Десь не так далеко, як би хотілось людям, у країні Хворобії серед багатьох бактерій, вірусів, личинок і симптомів жили два друга.
Першого звали Апчхи. Його улюбленим місцем був ніс, що відразу після прибуття починав сопливити, чесатися. Апчхи намагався закласти носа якнайдужче. І, коли йому це вдавалось, весело танцював серед ночі. А людям здавалось, що вони храплять.

Якось вранці Бульбашка прокинувся від дивних звуків.
"Хрусь-хрусь!"
І тільки дракончик піднявся й поспішив на звук, як його листочок-хатка відламався від стебла і зі стуком впав донизу.
"Гуп!"
Сон пропав з кінцями.
Бульбашка подивився вгору. За листком-дашком сяяло яскраве сонечко.
Небо було чистим-чистим. А високо вгорі літали ластівки.

У коробці, серед таких самих, як він, жив Олівець. А так як був він сірого кольору, дитячі ручки рідко його брали.
Він сумував, сумував, а тоді взяв і втік.
Вибрався непосида з коробки, поки його братики спали, глянув довкола -- так і діти сплять.
Зі столу стрибати лячно, високо. А поруч альбом лежав. То й забрався Олівчик туди.

Ранкове небо хмурилось і плакало.
Великі дощові краплі падали на шибку, за якою в теплі, дивлячись на вулицю, сиділи Назар і Дем'ян.
Мама Юля вже кілька днів обіцяла, що вони підуть в парк збирати шишки, жолуді і каштани, але замість цього в гумовичках і дощовичках братики гуляли по калюжах.
Пострибали трохи, побігали , виміряли найглибше місце.

Той сонячний ранок був для зеленого дракончика особливим -- він збирався на день народження свого друга равлика.
Подарунок -- квіточка і легенька панамка від сонця очікували свого часу.
Але Бульбашка не поспішав -- він ще мав допомогти Жовтяночці знайти світлячків для святкового освітлення.
Літня спека навіть комашок притомила. Тому на полі було тихо.