Це було дуже-дуже давно.
Так давно, що Мовна Країна була лише одним містом, де жили букви.
У ті далекі часи голосні букви трималися купки. А приголосні ходили по місту і байдикували.
Але за кілька днів байдикувати їм набридло.
Вирішили вони одна з іншою потоваришувати, поговорити.
Літера П зустріла букву Л.
--П!
--Л!
Так само С і В спробували поговорити:
--С!
--В!

Велика гуска сиділа на яйцях.
У новому пташнику вона поки що була єдиною мешканкою. І незабаром тут з'являться її дітки.
Хоча дещо її дивувало: яйця були якісь різні. Одні жовті, інші білі, менші та більші.
Лагідне весняне сонечко гладило гусці білу спинку, навіваючи сон. Ще й вітерець з вербою за вікном наспівували колискову.
"Стук-стук!"-- почулося знизу.

На землю спустилась Осінь зі своїм головним помічником.
Барволист ніс у руках кольорову палітру, щодня і щогодини розмальовуючи землю. Трава з ним набула жовтуватого відтінку, а по зелених листочках художник розставляв коричнуваті цяточки або провожив пензликом з жовтою фарбою.

Аніта знову встала з-за столу не поснідавши.
-- Доцю, не виростеш! -- попередив татко, який сьогодні лишився на господарстві разом з крихіткою.
-- Не хочу, -- і манюня склала ручки перед собою, ще й губки надула.
--А якщо животик розболиться?
Та дівчинка вже не слухала, вона спішила у дитячу, до іграшок.

Того року чомусь літо запізнилось.
Морські хвилі ще в середині червня лише обмивали пусті берегові пляжі, коли тисячі піщинок підіймаються водою, а тоді опускаються на дно морське, доки більша хвиля не забере їх, щоб повернути на берег.
А тоді раптом сонечко, що й так не поспіхало нагрівати землю, затулили великі, важкі сиві хмари, і почався дощ.