Кілька днів на цукровому острові було спекотно.
Серед льодяникових камінців пеклось справжнє печиво, солодке і хрустке.
Та воно довго не лежало.
Вітерець попідіймав легке печиво, будуючи хатки. З фірурними віконечками-льодяникамм, без дверей, але з гарними різьбленими дірочками.
Клеїлись стіни киселем.
А от дашки...
Того вечора сонечко так їх і не побачили.

Цей ліс пах затишком, плекав між деревами дитячі спогади і пестив ранковими промінчиками.
Мама-олениха вже чекала великого переходу з оленятами. Через ліс, річку і лан.
Ген-ген до іншого лісу аж на горі, де на них чекає теперішній дім.
Оленята носилися поруч, перестрибуючи корінці і камінці.
Менше дитинча намагалось зловити на корі сосни сонячного зайчика.

На цукровому острівці продовжувались дива.
За нічку на ньому з'явилась трава. Зелена-зелена і дуже м'яка.
Поблизу молочної річечки з її кисільними бережками.
Маленькі стебельця ледь-ледь ворушились на вітрі. Той боявся розірвати такі тендітні паростки.
А вони росли з кожною хвилиною.

Одного разу, коли Сонечко вийшло вранці на небо, воно не помітило цукрових хмарок над диво-островом.
Страшно йому стало, бо як світитиме надто яскраво, погубить цукровий острівець.
Сонце не знало, що вночі прилетів сильний Вітер, який відніс хмаринки далеко-далеко...

Якось дуже-дуже давно, коли іграшковий майстер тільки починав творити, він змайстрував годинника.
Для своєї донечки.
На кінчику великої стрілочки причепив кошенятко, на коротку стрілочку-фігурку красуні-дівчинки.
А циферблат прикрасив...