В одному великому-превеликому лісі серед ялинок і сосенок, берізок, грабів і лип жило багато різних звірят.
Зайчики-стрибайчики, що полюбляли гризти кору та корінці, їжачки-колючки, що на голочках яблучка і листочки носили, білочки, які любили горішки понад усе.
Але всі вони любили лісові грибочки.
Хоча знайти хороші було дуже важко. І зараз розкажу, чому.

Хом'ячок Щокатий прокинувся від сонячного промінчика, що намагався добратися прямо в очі.
Він виглянув з хатинки. День вже давно дарував всім тепло.
-- Треба зробити зарядку!
Пропищав гризун і побіг до свого колеса.
"Дивно, нікого вдома нема.!
Він звик, що до клітки відразу прибігав хтось з дітей.

Того ранку щось на солодкому острові поскрипувало.
Молочна річка тихо несла свої води, Мармеладні квіточки ще додивлялись солодкі нічні сни.
І тільки вітер спочатку пронісся з краю до краю, а тоді вже просто подмухував, сріскаючи чимось.
Нехотячи прокинулось шоколадне дерево, а з пряничкових будиночків викотились ізюминки.

Кілька днів на цукровому острові було спекотно.
Серед льодяникових камінців пеклось справжнє печиво, солодке і хрустке.
Та воно довго не лежало.
Вітерець попідіймав легке печиво, будуючи хатки. З фірурними віконечками-льодяникамм, без дверей, але з гарними різьбленими дірочками.
Клеїлись стіни киселем.
А от дашки...
Того вечора сонечко так їх і не побачили.

Цей ліс пах затишком, плекав між деревами дитячі спогади і пестив ранковими промінчиками.
Мама-олениха вже чекала великого переходу з оленятами. Через ліс, річку і лан.
Ген-ген до іншого лісу аж на горі, де на них чекає теперішній дім.
Оленята носилися поруч, перестрибуючи корінці і камінці.
Менше дитинча намагалось зловити на корі сосни сонячного зайчика.