Серед ниток і тканини, серед спиць і голочок заховалось кілька пучків шерсті.
Кольору стиглої малини і гречаного меду, жовта, наче кульбабка і зелена, мов весняне листя шерсть привернули увагу. Але не майстрині, а її непосидючого синочка Ігорчика.
--Яка м'якенька! Яка легенька!
Малюк витяг, і вже хотів знахідку перетрорити на м'ячик, як мама запропонувала:
--Може, краще пташечок наробимо?

Наступного дня Жанночка сама побігла до чарівної скриньки з папером, ножицями і клеєм.
-- Хочу літо, -- сказала маленька мамі.
--Може, бабусі листівочку до свята зробимо?
-- Так, так!
На аркуш незабаром гіркою лягали стрічечки жовтого, червоного, синього, зеленого, рожевого і бузкового кольорового паперу.
Тільки цього разу папірці вперлися, і ніяк не накручувались.

Десь у лісі, серед білих снігів, дерев і кущів сховалась стежинка.
Спочатку її й помітно не було, лише ровчик невеличкий, що поспішав кудись вдаль.
Потім збоку то тут, то там з'явились дірочки, схожі на маленькі тунелі.
Це мишка бігала до своїх братиків на святкову гостину, а тоді всі разом повертались додому. Крихітні ніжки залишили на стежці ледь помітні сліди.

Була в однієї матусі донечка.
Маленька і чепурненька, що полюбляла гарненькі сандалики і шапочки.
Та у крихітки був такий непосидючий характер, що й 5 хвилин Жанночка не сиділа на місці.
Одного ранку, коли з сірого, затягнутого хмарами, неба падав дощ, а маленька не знала, чим зайнятись, мама дістала скриньку.
--Це чарівна скринька. З її допомогою ми зробимо свій дощик.

Великі рожеві вушка лежали перед майстром на столі.
У руках умільця було щось товстеньке і також рожеве.
--Хобот на місці, --промовив дідусь за роботою.
Він взяв одне вушко і пришив його, тоді друге.
Лампа гралася з світлом, перетворюючи тіні на якісь дивовижні творіння.
Ніхто з іграшок, що сиділи на полицях і спостерігали за роботою майстра, не могли зрозуміти, що він шиє.