...
Світле, як місячне сяйво довге волосся спадало на руки і тяглося кінчиками аж до хвоста. На руках сяяли перли, а на голові -- маленькі мушлі тримались короною.
Русалонька весело засміялась, коли Промінчик сів їй на носа, і лагідно сказала товаришу:
--Давай, попливемо ген до коралового рифа.
І вони втрьох помчали, підіймаючи над водою безліч маленьких солоних краплин.

Сонечко заглянуло у віконце депо, погладивши промінчиком личко спавшого там паровозика.
Ще зовсім маленький, синенький з жовтими смужками паровозик солодко дрімав.
Поки промінець не полоскотав йому носика.
--Вже ранок, --зрадів малюк.
Він відразу ж помчав умиватися. На вулиці стільки всього цікавого, і його не можна пропустити!
Тепла водичка змивала залишки сну, а Моторний наспівував:

Землею вже ходила барвиста осінь, спочатку поливаючи землю рясними дощами, вбираючи дерева у різнокольорові свитини, а осінній городині багатий урожай.
Метелик, що жив неподалік від поля, насолоджувався в теплі осінні дні солодким нектаром садових і польових квітів, вдихав запахи диньок та гарбузів.

На задніх полицях магазину, куди покупці заглядали не дуже часто, жив Горщик.
Серед рожевих, блакитних, зелених братів тихенько чекав він свого часу.
І от одного разу до магазину прийшла мама з малюком.
Хлопчик геть не хотів сидіти на руках, намашаючись дістати з вітрини щось таке яскраве і невеличке.
--А можна нам горщик?
Продавщиця заметушилась, покахуючи і з кермом, і з пищалкою...

Жив у одному селі кіт. Рудий і гарний був молодим. Мишей добре ганяв, за що його сметаною пригощали і за вухами гладили.
Та час минав.
Кіт погладшав, мишей поменшало, а сметаною Рудого теж перестали балувати.
Аж тут у сусідів, куди він за мишкою погнався, біля псячої буди миска з кашою стояла. І ТАКИЙ звідти запах йшов.
Рудий і про мишу забув, і про сметану.