" Мама знову на кухні," -- подумав Тарасик і пішов помагати татові ремонтувати його машинку.
Колеса на іграшці чомусь позлітали, і тепер татусь старався їх повернути на місце.
Викруткою погрався, ключем покрутив, але колеса чомусь погано тримались.
-- Буде літак! -- і малюк з татусем підняли машинку високо-високо.
Матуся якраз закінчила готувати обід, і всі могли піти погуляти.

Пройшла осінь, залишаючи землю обсипаною жовтим, коричневим та багряним листям, залишаючи хмарне небо і голі поля.
Тільки Чарівниця Зима легкою ходою йшла землею. Де ступить, легкий іній залишить. До якої гілочки торкнеться, там легенький пушок залишить, на яку водичку дмухне, там тоненьку кригу залишить.
Вже і ведмеді з їжачками сплять у лісі, зайчики теплі білі шубки одягли, а Снігу нема.

У сорочиному гнізді метушня.
Мама-сорока своє єдине пташенятко будить:
--Прокидайся, Довгохвостику, до школи спізнишся!
Малюк повернувся боком, втягнув шийку сильніше та й спить далі.
--Прокидайся, синку! Як же неуком бути? Треба в школу ходити.
А той спить.
На великому дубі в цей час зібрались усі пташенята. І маленькі і більші уважно слухають вчительку Сову:

У тому році до крижаної хатинки Дідуся Мороза надходило стільки листів, що пошту розбирали і всі лісові звірятка. Білочки і зайчики розносили листи до сов і сорок, бо ті вміли читати.
А робота в Сніговому містечку кипіла серйозна: всім діткам подарунки підготувати.
Тому в святкову Новорічну Ніч у срібні сани Дідуся сіла й його маленька помічниця -- Снігуронька.

Серед пилу та льоду, десь дуже-дуже далеко, між жовтих, червоних і білих зірок народилась Комета.
Цікавість відразу ж відправила її вперед, у велику подорож по Всесвіту.
Комета мала загнутий хвостик, що тягнувся за нею. Такий довгий-довгий, сяючий.
Вона навіть спершу дивилась не вперед, куди летить, а на свій хвіст.