На великому каштані, серед безлічі великих і маленьких листочків, високо-високо, майже на самому вершечку росли два братики-каштани.
Ці зелені колючі близнюки з кожним днем набиралися сили і підростали. Сонечко лагідно пригрівало їм бочки.
Аж тут літо закінчилось. Листочки вкрились золотом. Під каштаном все частіше зупинялись хлопчики. Вони могли потрусити дерево чи кинути вгору гілляку.

На лісовому озерці серед очерету було одиноке гніздечко. Жила там качечка Крячечка.
Якось, коли була вона ще каченям, гнався за нею по бережку лис Рудий Хитрун. Впіймати -- не впіймав, а лапку зачепив. Та так сильно, що ходити качечці було важко.
А під найближчою ялиною жили зайці. Всі -- любителі погратися і пострибати. Тільки був серед них найменший, що любив над іншими позадиратися.

Висів на одному ящику замок.
Давно вже тим ящиком не користувались, тому замочок дрімав собі.
Була б тиша, спав би міцно, а так -- то галасливі дітлахи пробіжать поруч, то дорослі сядуть біля нього.
Але якось опинився наш замок у теплих жіночих долонях.
Нова господиня обдивилась його... Але як вставити ключа, не зрозуміла -- ключик і замочок були для неї незвичними.

Десь не так далеко, як би хотілось людям, у країні Хворобії серед багатьох бактерій, вірусів, личинок і симптомів жили два друга.
Першого звали Апчхи. Його улюбленим місцем був ніс, що відразу після прибуття починав сопливити, чесатися. Апчхи намагався закласти носа якнайдужче. І, коли йому це вдавалось, весело танцював серед ночі. А людям здавалось, що вони храплять.

Якось вранці Бульбашка прокинувся від дивних звуків.
"Хрусь-хрусь!"
І тільки дракончик піднявся й поспішив на звук, як його листочок-хатка відламався від стебла і зі стуком впав донизу.
"Гуп!"
Сон пропав з кінцями.
Бульбашка подивився вгору. За листком-дашком сяяло яскраве сонечко.
Небо було чистим-чистим. А високо вгорі літали ластівки.