Після шторму матроси дивились на маленьких капітанів з великою повагою.
І боцман того ж вечора попросив Маринку навчити його співати. Та погодилась, а взамін спитала, чи навчать їх з Оленкою користуватись шпагами.
На першому уроці боцману Твердій Руці було важко. Але його чув увесь корабель.

На великій лісовій галявині зібрались школярі.
Зайчики Вухастий і Косий прийшли сюди вперше.
Вони з острахом подивились на вчительку сову Розумницю.
Але задзвонив дзвінок і куцохвості новачки зайняли вільні місця за партами.
Вухастий сів біля білочки Прудкої, а Косий з їжачком Голочкою.
Ті жили не так далеко від них, тому після уроків з читання, лічби і маскування всі рушили в один бік.

-- Капітан, прошу змінити курс! Попереду шторм!
Маринка схопила підзорну трубу і глянула вперед. Чорна хмара вкривала собою небо. А де-не-де об воду били блискавки.
Тільки втекти не вдалось.
Вітрило звернули.
Та й дівчатам так кортіло подивитись на той шторм!!!
Їх обох прив'язали мотузками до щогли.
--Щоб не змило хвилею, -- пояснив штурман.

Не встигли дівчатка скласти записку, як підпис підозріло блиснув на сонці, а Маринка з Оленкою опинились серед моря на кораблі. Обоє вони стояли на великій скрині, а звідти хтось кричав, щоб його випустили.
-- Караул! Бунт на кораблі! Випустіть свого капітана!
Але ніхто й наблизитись до цих малих не міг -- їх захищав величезний пес Барбос і яскравий великий папуга Отто.

Дуже давно на березі Великого Моря розляглося містечко.
--А чому розляглося? -- спитаєте ви.
Та тому що хатинки тоді були маленькі, вулиці широкі, от і здавалось, що блакитка вода перейшла в зелену, хвильками дістаючи аж до небокраю.
На дальній вулиці жила сім'я: тато-рибалка, матуся та двійко діток.
Дівчатка були невгамовні. Все їм вдома не сидиться, та на вулиці гуляється.