Дуже-дуже давно, коли люди ще були ближчі до природи і жили не у високоповерхівках а у чеперних хатинках, народилась в одній такій дівчинка.
Гарненька, як вранішнє сонечко, з промінцями-кучериками та голосом дзвінким, як соловейко.
Батьки натішитися нею не могли, все маленьку пестували та пісень їй співали.

У лузі між зеленої травички, білих ромашок та синьооких волошок сховався мурашник.
Жили там, хоч і маленькі, але працьовиті комашки. Одні дім укріплювали, інші -- захищали, а треті -- їжу здобували.
Серед останніх і був Малюк. А назвали ого так тому, що був найменшим у мурашнику і рости не хотів. Хоч поїсти він і любив.

Жила серед міста на високій тополі ворона.
Так як гніздо мала вона височенько, то й бачила далеченько.
Як хтось крихти горобцям за шибку кине, ворона перша на тому вікні, як кішка кільце ковбаски з тарілки поцупила, то й з нею чорнокрила потягається, щоб відібрати.
Та найбільше вона полюбляла свяку зелень та насіння.

Серед високих гір чи широких ланів, біля швидкої річки або спокою ставка стояла собі хатинка.
Біленька, чепурна.
І жила там господиня, яка дуже любила квіти. Великі та маленькі, червоні, білі, блакитні цвіли вони в саду з ранньої весни до пізньої осені.
Господар тримав пасіку. Але, крім бджілок, у квітник полюбляли й інші комахи заглядати.

Жили собі дід та баба.
Якось дід і просить:
-- А спечи нам, бабо, колобка.
Глянула старенька, що у неї борошна нема, пішла до сусідки позичати.
А в тої Курочка Ряба якраз яєчко знесла, то й яйце до борошна поклала.
Повертається баба, а по вулиці Коза Дереза з діжкою молока йде, то й ним поділилась.
Замісила вона тісто та пішла на город. А там вже полуниця достигла.