Пташеня Дзьобик весело щебетало в гнізді.
Тато з самого ранку полетів на полювання. А матуся ось тут поруч з гніздом поралась.
То гілочку з листочком принесе, дірочку закладе, то під дерево за грудкою землі спуститься, то глиці принесе, щоб малюку м'якше було.
Інші братики й сестрички терпляче чекають на своїх місцях. А Дзьобику не сидиться.

Жив на світі хлопчик Захар. Такий жвавий та цікавий.
Любив він усякі ігри та забави.
І часто брав участь у вуличних іграх.
Та, от лихо, він не вмів лічити, тому в піджмурки доводилось лише ховатися.
Щоразу засмучувався цим, а ще обіцяв собі навчитись рахувати.
Але, як тільки вранці прокидався і бачив сонечко у вікні, забував.
Якось пішли вони з матусею в магазин.

У кутку лежав Скейт. Він давно вже дрімав, не виходячи з кімнати. Лише теплі руки господаря час від часу протирав пил.
А за якісь пару метрів нетерпляче чекав вечора Велосипед. Господар вранці сказав, що як спаде спека, вони проїдуться до парку.
Скейт тихенько зітхнув. Він страшенно любив прогулянки, коли мчиш з вітром наввипередки.

Того ранку тепле весняне сонечко знайшло серед чорного ще поля зелений паросток.
--Рости, маленький, -- і воно лагідно пригріло і крихітне стебельце, і землю поруч.
З кожною годиною зелених паростків ставало все більше.
Аж раптом над полем затріпотіли крила і зграйка горобців засмучено зацвірінькали:
-- Зерна нема! Зерна нема!

Розкажу вам нині казку літню.
Про ясне тепле Сонечко і день, і ніч.
І сили чарівні у воді та квітах,
Що Сонце дарує раз в рік їм лиш.

Було це так давно, що ніхто його й не пам'ятає.
Щоранку Сонечко намагалось піднятися все раніше, щоб встигнути всі свої справи поробити і ще щось цікаве побачити й почути.
Так і сьогодні.