Ранок у бібліотеці того дня почався не з сонних потягувань сторінок на полиці, а з метушні.
Поки зазвучала музика і оплески, книжки переставляли, поправляли і знову переставляли.

Це було високо в горах,
Як лягли на них тумани,
А бадьорий білий коник
Віз по справах діда Йвана.
Як пішли обідать вівці,
Наймолодша заблукала,
У тумані ніч не видно,
Ні загону, ні кошари.
"Бе! Бе! Бе! Я тут згубилась."
Песик біг допомагати,
Але в сивій сплячій хмарі
Він не знав, куди й рушати.
"Гав, сюди, ми тут, маленька,
Гав, не бійся, віднайду
І тебе скоріш до неньки

Мала лиска лисеняток,
Не любили вони спати.
-- Глянь, матусю, й досі сонце
Світить у моє віконце!
-- Я ще кашку не доїла!
-- А я юшку не допила!
-- Колискову заспівай!
-- Казку нову прочитай!

А Лисичка схитрувала,
Рудим хвостиком вкривала,
Й "Люлі-люлі" заспівала.
В нірці вже панує тиша,
Лиш газдує поруч миша.

Та найменше лисеня
І сіреньке мишеня
Тишком-нишком повтікали,

То було тоді, коли Сонце вже раніше сідало і пізніше вставало, а клени стали не тільки зелені, а ще жовті й червоні.
Якось вранці Дід Іван на Конику поїхав геть далеко в гори.
А що там робити? Сіно косити, в лісі гриби збирати, щоб потім юшку варити.
Забув лиш Дід загін зачинити.
Набігла на полонину хмара, нагнала сивого туману.
Вийшли вівці попастися, а й ніг своїх не бачать.

Був день перед відкриттям.
Вранці бібліотекар поклала до розмальовок ще дві новенькі.
І, поки вона доробляла стелаж-виставку, з новенькими почали знайомитись.
-- Прошу бути обережнішими, -- сказала розмальовка, яка опинилась знизу. -- Вас багато.Можете й попадати.
Тільки її ніхто не чув, всім було цікаво, кого до них принесли.