Весняне Сонечко поцілувало новий паросток у маківку.
-- Рости, красунечко!
Вітерець обвівав, щоб не було так спекотно, час від часу повторюючи: "Тягнись вгору! Ближче до Сонечка.
Бджілка пролетіла над самим пуп'янком:
-- Розцвітай!
І квіточка розкрила свої пелюсточки.
Жовта-жовта, мов те Сонечко на небі.

Вихідні минули у знайомствах.
Полиці дізнавалися, які книжки на них лежать, та й останні весело гомоніли між собою.
Маленькі брошурки з журналів з потішками, пестушками і забавлянками влаштували конкурс на найвеселішу гру і майже всі книги прийняли участь то в потягуванні, то у складанні віршиків.
Але крихітки швидко втомились і задрімали.
А решта вже пошепки розповідали свої історії.

Прийшла весна. Вкрила рясним цвітом землю, розсипала квіточки по деревах.
А над ними залітали комахи -- червонокрилі сонечка з чорними цятками, працьоаиті бджоли, великі хрущі.
-- Дз-дз-дз, -- летів один над вихнею і абрикосою.
Думав, яку квітку вподобати, але пустотливий вітерець підхопив його на свої крила і заніс високо-високо.

Дощ припинився раптово.
Стало тихо-тихо.
Поки з якоїсь щілини не вилетіла муха.
І не почала голосно дзижчати.
Бібліотека сонно зустрічала з-за хмар сонце. Та перші лагідні промінці вмить всіх розбудили.
-- Десь на моїх сторінках дрімає казка, звідки взялося сонце, -- мовила невеличка книжка.
Всі, хто міг, повернулися в її бік.

Ранок розмалював небо помаранчево-рожевими фарбами.
На кущі за вікном заспівала, прокидаючись, пташка.
Книжки, що стояли у вікнах-вітринах зустрічали світанок.
Раптом найтовстіше книжка, що називалась народознавство, як вигукне:
-- Буде вітер, можливо, гроза!
Бібліотека ожила. Брошурка з народними прикметами почала згадувати, чи й справді.