На засніженому подвір’ї кипіла робота.
Там два братика Ілля і Мишко ліпили сніговика.
На руках рукавички, шиї ховаються у теплих шарфиках, але Морозець пощипує за щічки і носики.
Куля більша, куля менша, снігові руки і ноги, стара татова шапка впала просто на чоло. Ніс-морквинка зайняв своє почесне місце серед обличчя, очі-вуглинки, опинившись з боків, наче відразу обдивилися все довкола.

В лісі, серед опалого листя і запашної хвої, під старим великим пнем жили зайчики.
Тут недавно з'явились маленькі зайченята. І в одної крихітки були дуже довгі вушка.
Вони їй страшенно не подобались -- заважали гратися і стрибати, постійно плутались під лапками.
Навіть братики і сестрички не хотіли з Довговушкою гратися. І часто над нею сміялися.

На великому каштані, серед безлічі великих і маленьких листочків, високо-високо, майже на самому вершечку росли два братики-каштани.
Ці зелені колючі близнюки з кожним днем набиралися сили і підростали. Сонечко лагідно пригрівало їм бочки.
Аж тут літо закінчилось. Листочки вкрились золотом. Під каштаном все частіше зупинялись хлопчики. Вони могли потрусити дерево чи кинути вгору гілляку.

На лісовому озерці серед очерету було одиноке гніздечко. Жила там качечка Крячечка.
Якось, коли була вона ще каченям, гнався за нею по бережку лис Рудий Хитрун. Впіймати -- не впіймав, а лапку зачепив. Та так сильно, що ходити качечці було важко.
А під найближчою ялиною жили зайці. Всі -- любителі погратися і пострибати. Тільки був серед них найменший, що любив над іншими позадиратися.

Висів на одному ящику замок.
Давно вже тим ящиком не користувались, тому замочок дрімав собі.
Була б тиша, спав би міцно, а так -- то галасливі дітлахи пробіжать поруч, то дорослі сядуть біля нього.
Але якось опинився наш замок у теплих жіночих долонях.
Нова господиня обдивилась його... Але як вставити ключа, не зрозуміла -- ключик і замочок були для неї незвичними.