У коробці, серед таких самих, як він, жив Олівець. А так як був він сірого кольору, дитячі ручки рідко його брали.
Він сумував, сумував, а тоді взяв і втік.
Вибрався непосида з коробки, поки його братики спали, глянув довкола -- так і діти сплять.
Зі столу стрибати лячно, високо. А поруч альбом лежав. То й забрався Олівчик туди.

Ранкове небо хмурилось і плакало.
Великі дощові краплі падали на шибку, за якою в теплі, дивлячись на вулицю, сиділи Назар і Дем'ян.
Мама Юля вже кілька днів обіцяла, що вони підуть в парк збирати шишки, жолуді і каштани, але замість цього в гумовичках і дощовичках братики гуляли по калюжах.
Пострибали трохи, побігали , виміряли найглибше місце.

Той сонячний ранок був для зеленого дракончика особливим -- він збирався на день народження свого друга равлика.
Подарунок -- квіточка і легенька панамка від сонця очікували свого часу.
Але Бульбашка не поспішав -- він ще мав допомогти Жовтяночці знайти світлячків для святкового освітлення.
Літня спека навіть комашок притомила. Тому на полі було тихо.

Одного вечора, коли сонечко вже опустилось до горизонту, а Жовтяночка з Непосидою відпочивали по домівках, Бульбашка ніяк не міг заснути.
Квітка маку вже відцвіла і скинула свої пелюстки, тому дракончик переселився на листя лопуха. Один листочок був постіллю, інший -- справжньою парасолькою, що захищала і від сонця, і від дощу.

Ранок сіявся росою. На зеленій траві, білих ромашках, синіх волошках, жовтих кульбабках і червоних маках сяяли у сонячних промінцях росинки-краплинки.
Всі квіточки вже відкрились назустріч теплу, запрошуючи до сніданку бджіл, метеликів, жуків.
Сонно потягнувся під ромашкою равлик Непосида і відразу ж рушив кудись у пошуках їжі. А його хатинка виблискувала на сонці росинками.