Десь дуже далеко, куди не кожен зайде ріс ліс. Високий і такий широкий, що, здавалось, ніби не має він ні кінця, ні краю.
А була посеред того лісу велика зелена галявинка, обпоясана пеньочками, білокорими берізками, тисами, зеленими ялинками та могутніми дубами.
Горішки ліщини і ягідки калини приваблювали багато гостей, але господарі й не заперечували.

Небокрай окрасився рожевим, випускаючи на землю перші промені сонця.
Промінчики будили все, до чого торкалися.
Вони проникали крізь шибки, цілуючи маленькі дитячі щічки і крихітні ручки.
А ще даруючи тепло вазонам на підвіконні.
На одному такому підвіконні майоріли фіалки, які так любила крихітна дівчинка Улянка, що приходила в гості до бабусі.

У лісі пахло грибами і дощем.
Листя дерев з зеленого стало жовтим або червоним, а ягідки і горішки вже манили до себе запахом.
Дні коротшали, ставало все холодніше.
І лісові феї почали чекати гостей.
Щороку на зимівлю до них прилітали здалеку сестрички Сніжинка і Крижинка.
Вони несли за собою біле покривало снігу і зимові шубки для звірят.

Попереду був палац феї, прикрашений різнокольоровими повітряними кульками з безліччю яскравих ліхтариків.
Потяг зупинився, і всі пасажири вийшли.
Маски, шапочки, накидки, сукні і костюми переливались такою безліччю відтінків і кольорів, що звірята розгубилися.
Але тут підійшла Фея, посміхнулась гостям:
-- Яка я рада вас бачити!
І повела їх до зали.

По засніженому лісу пробирались запрошені до вокзалу.
Добре було пташкам -- вони летіли, тому снігові замети не заважали літунам. Хоча їм на заваді був вітер. Він віяв підступно, поривами, кидаючи то синичку, то снігуря на кущі і чи соснові гілки.
Вокзалом слугувало великий старий дуб з дуплом внизу.
Фея постаралась, щоб колія була розчищена, але на ній стояв лише паровозик.