На цукровому острівці продовжувались дива.
За нічку на ньому з'явилась трава. Зелена-зелена і дуже м'яка.
Поблизу молочної річечки з її кисільними бережками.
Маленькі стебельця ледь-ледь ворушились на вітрі. Той боявся розірвати такі тендітні паростки.
А вони росли з кожною хвилиною.

Одного разу, коли Сонечко вийшло вранці на небо, воно не помітило цукрових хмарок над диво-островом.
Страшно йому стало, бо як світитиме надто яскраво, погубить цукровий острівець.
Сонце не знало, що вночі прилетів сильний Вітер, який відніс хмаринки далеко-далеко...

Якось дуже-дуже давно, коли іграшковий майстер тільки починав творити, він змайстрував годинника.
Для своєї донечки.
На кінчику великої стрілочки причепив кошенятко, на коротку стрілочку-фігурку красуні-дівчинки.
А циферблат прикрасив...

У однієї матусі, що жила у Великому лісі і ходила на чотирьох лапах було двоє донечок-білочок.
Обоє ще зовсім малими любили оддягати гарні сукні і крутитися перед дзеркалом.
Вони, граючись, танцювали і співали.
І мріяли.
Руденька мріяла співати гарно-гарно. Так, щоб увесь ліс прислухався.
Прудка ж хотіла стати балериною.

Рано-вранці, як тільки сонечко прокинулось і виглянуло з-за обрію, воно серед безмежних вод синього неба побачило новий шматочок суші.
Зовсім невеличкий острівець омивало синє безмежне море, додаючи в свої солоні води краплі солодкі, мов мед.
Просто острівець був посипаний цукром так сильно, що навіть джерельце на ньому було солоденьким.
Тільки біда.