Звірята

Небо над лісом тільки починало світліти, коли Сорока летіла до пошти.
Ось вже й дерево поруч, але перед дуплом-поштою голуби залишили цілу сумку листів.
"Ого, скільки! Мабуть, щось цікаве намічається!"
Взяла поштарка сумку в дзьоба, і полетіла.
Горизонт порожевів, випускаючи на землю перші сонячні промінці, а вони...

Літо майже закінчилось.
Ведмежатко Рудик досить сильно виросло за цей час, ласуючи суничками, чорницями і соковитою малинкою.
Та з кожним днем ставало все прохолодніше, а ягідок – все менше. І руденький ласунчик дуже сумував за соковитими ласощами.

Десь, ніхто не знає, де саме, поміж лісом і річкою невеличкою ховалась галявинка, схожа на рукавичку.
І росли на тій галявинці чотири квіточки. блакитна і жовтенька, коричнева і червоненька.
З самого ранку, як тільки сонячне проміння торкалося травички на галявинці, розпускались пелюстки.
Одного дня на галявинку приповз равлик.

Крихітка в коконі побачила яскраве світло.
Оченята швидко відкрились. Але поворухнути головою і тільцем було важко -- місця зовсім не вистачало.
Та й за спиною щось ворушилось.
"Крила!" -- зраділа ще у недалекому минулому гусеничка.
"Я -- метелик! Я вмію літати!"
Від такої радості крила розкрились повністю, а тендітний кокон розірвався.
"Які вони гарненькі!"

На найбільшій сосні було дупло. Жили там білочки: мама, тато і дві маленькі білочки.
Старша донечка білочка була дуже жвава.
Мама і тато дуже переживали, щоб донечка не впала, бо вони жили біля найвищої гілки.
Тому ходили по їжу всі разом. Заодно дітям ліс показували.
Ось одного разу вся сім'я вийшла з дому, спустилась по стовбуру.