Звірята

Цей ліс пах затишком, плекав між деревами дитячі спогади і пестив ранковими промінчиками.
Мама-олениха вже чекала великого переходу з оленятами. Через ліс, річку і лан.
Ген-ген до іншого лісу аж на горі, де на них чекає теперішній дім.
Оленята носилися поруч, перестрибуючи корінці і камінці.
Менше дитинча намагалось зловити на корі сосни сонячного зайчика.

У однієї матусі, що жила у Великому лісі і ходила на чотирьох лапах було двоє донечок-білочок.
Обоє ще зовсім малими любили оддягати гарні сукні і крутитися перед дзеркалом.
Вони, граючись, танцювали і співали.
І мріяли.
Руденька мріяла співати гарно-гарно. Так, щоб увесь ліс прислухався.
Прудка ж хотіла стати балериною.

Того року весна була пізньою.
Лише сонечко присвітить, жучки на розвідку підуть, як небо затягне сивими хмарами, а додолу падає білий лапатий сніг.
Так тривало вже місяць, поки тепло все таки перемогло, а польові мешканці вибігли з домівок.

Земля мерзла.
Вже стільки днів підряд над нею висіли важкі сиві хмари, а дерева, кущі і пожовклу торішню траву колихав вітер.
Звірята ховалися в нірках від холоду, а пташки у гніздечках, чекаючи на заблукалу Весну.
Але одного ранку земля прокинулась від сніву.
З теплих країв повернулись птахи.
Соловейко сидів на голому кущі калини і співав.

Десь дуже далеко, куди не кожен зайде ріс ліс. Високий і такий широкий, що, здавалось, ніби не має він ні кінця, ні краю.
А була посеред того лісу велика зелена галявинка, обпоясана пеньочками, білокорими берізками, тисами, зеленими ялинками та могутніми дубами.
Горішки ліщини і ягідки калини приваблювали багато гостей, але господарі й не заперечували.