Звірята

Жили були дід і баба. І була у них Курочка Ряба.
А були ці дідусь з бабусею такі бідні, що нікого й нічого, крім Курочки, не мали.
Навіть їли лише яйця та городину.
За їхню доброту Курочка знесла золоте яєчко.
Але жили вони на хуторі, та й була справа зимою, тому задумали дід з бабою це яйце з'їсти.
Взявся дід бити золоте яйце, та не розбив. Баба била, била. І також не розбила.

Тепле літечко закінчувалось. Ведмежа Бурий вже навчилося ловити рибу і досхочу наїлося ягід.
А, ще кожного дня воно грається зі своїми друзями: їжачком Колючим, зайчиком Вухатим і білочкою Рудою.
Всі вони зустрічались на великій лісовій галявині.
Там росла травичка для Вухастика, ягоди для Бурого і Колючого, а біля галявини достигали шишки для Рудої.

Одного ранку сонечко лагідно зігрівало землю.
Мати-білка вирішила прибратися у дуплі після зими.
А маленька білочка - мамина донечка - сказала, що буде допомагати.

Жили собі й не тужили троє зайченят.
Ось одного разу вони вибігли вранці на прогулянку. Сонечко тільки підіймалось з-за обрію і на траві виблискувала роса. Вона здавалась маленьким сірим вухастикам коштовним камінням.
Вони швиденько пострибали по траві, вмиваючи росою мордочки і залишали за собою збиті роси.
Зайченята швиденько перетнули галявину й пострибали далі.

На великому дереві високо на гілці висів вулик. Кожного ранку звідти вилітав рій, вони збирались по квітковий пилок.
Бджоли розлітались у різні боки.
Молоденьа бджілка, яка вперше вилетіла за межі вулика, ще не знала, куди їй летіти. Вона піднялась високо в небо і звідти побачила незвичайну красу.