Звірята

Пройшло вже кілька місяців. Маркіза з незграбного кошеняти перетворилась в хорошеньку кішечку, яка любила попустувати - то цибулю з кульочка повитягує, і ганяє її по кухні, то на стіл залізе (звідти так смачно м'ясом пахне).
От одного вечора, коли господині не було вдома - вона кудись поїхала,а Лисичка гралася з татком, на стіні з'явилось якесь дивне світло.
"Що це?" - подумала сіроманка.

Наступного дня Лисичка виглядала дуже веселою.
Спочатку вона кілька разів злякала Маркізу, а та через хвильку вирішила погратися з дівчинкою у хованки. Як тільки Леся побіжить, сіренька пустунка сховається з одного боку дивану, швиденько його ззаду оббіжить і підглядає, чи не біжить маленька до неї, чи не бачить кицю свою.

Киця Маркіза вже зовсім звикла до свого нового дому. Вона полюбляла застрибнути ввечері на коліна до господаря чи господині, щоб ті погладили її.
Та найбільше маленька пухнаста істота любила гратися з маленькою дівчинкою. Вони разом грались і м'ячиком, і вудочкою, яку нещодавно купили Лесі, і шнурочком, який крихітка то підіймала, то опускала, а Маркіза намагалась його впіймати.

Маленьку кицю Маркізу щойно принесли до нового дому.
До цього вона ніколи не розлучалась з матусею. Маленькій стало так сумно, що, коли господарі полягали спати, Маркіза гірко заплакала. Тут так сумно. Немає і братиків, з якими кішечка любила гратися, і мами, що ніжно облизувала всіх кошенят, коли ті лягали спати.
Навіть молока не хотілось.

Цуцик Рей приїхав у гості. Якраз була глибока ніч, тому малюк відразу ліг спати.
А наступного ранку, коли малюк прокинувся, випив свіженького молока, пожував всі домашні тапочки, які знайшов у коридорі, Рей почав проситися на вулицю.
Господиня не заперечувала – її маленька онучка також йшла гуляти.
З неба їм привітно усміхалось сонечко, лагідно виблискуючи на листочках дерев краплинами роси.