Якось у Мовній країні мало бути велике свято - День народження Абетки.
Всі літери дуже цим пишались, тому й готувалися до нього задовго.
У місті поставили великий пам'ятник, на якому красувались всі літери. Біля нього, у парку, розбили клумби-літери. Звисока вони нагадували велетенську абетку.

Одного разу, коли Оленка ще солодко спала (була субота, тому дівчинка не мала йти в садочок), мама на базарі купила їй гарненькі черевички.
Коли дівчинка прокинулась, біля ліжечка красувались пара жовтеньких черевичків з квіточками і метеликами.
- Мамочко, які ж вони гарні! - вигукнула маленька.
- Але доглядати за ними ти будеш сама, - відповіла матуся.

Крайчик неба став потрохи світлішати. Він вкрився легкою рожевою пелюшкою, наче ще до сих пір не хотів прокидатися.
Перший промінчик сонечка виглянув з-за горизонту, розбудивши рожево-мрійливе небо.
Малюк пробігся по хмаринці, опустився на землю і почав милуватися собою у крапельці роси на павутинці.
Тільки таке поблискування розбудило павучка. У нього ж стільки планів на сьогоднішній день.

У столиці Мовної країни жили літери. А називалося місто - Абетка.
Голосних літер було менше, ніж приголосних, тому вони жили ближче до центру міста.
Приголосні - дзвінкі і глухі, шиплячі і носові жили трішечки далі.
Дзвінкі і глухі літери, що мали пару, влаштувались повз дорогу. Б навпроти П, З через дорогу від С...

Сусідкою країни Математики була Мова.
Та вона була набагато більшою за сусідню. Тут було безліч міст і містечок.
Найголовнішими і найпочеснішими мешканцями, що проживали в столиці були літери. І, хоча на урочистих заходах вони й ходили по порядку, як в абетці, та ніколи ніяка літера не хотіла замінити А чи Я на першому й останньому місцях.