У столиці Мовної країни жили літери. А називалося місто - Абетка.
Голосних літер було менше, ніж приголосних, тому вони жили ближче до центру міста.
Приголосні - дзвінкі і глухі, шиплячі і носові жили трішечки далі.
Дзвінкі і глухі літери, що мали пару, влаштувались повз дорогу. Б навпроти П, З через дорогу від С...

Сусідкою країни Математики була Мова.
Та вона була набагато більшою за сусідню. Тут було безліч міст і містечок.
Найголовнішими і найпочеснішими мешканцями, що проживали в столиці були літери. І, хоча на урочистих заходах вони й ходили по порядку, як в абетці, та ніколи ніяка літера не хотіла замінити А чи Я на першому й останньому місцях.

Якось в Африці під великим деревом народилось маленьке левеня. Воно було зовсім крихітне. І злякалось всього: все ж таке велике.
Коли Лео підріс (а левеня так назвали), він не перестав боятися всього.
Він боявся і мавп, які стрибали над його головою, і бегемотів з їхніми велетенськими пащами, і слонів, які мали такі величезні бивні. Навіть пташок, що літали вгорі, боялось левеня.

Наступного дня Лисичка виглядала дуже веселою.
Спочатку вона кілька разів злякала Маркізу, а та через хвильку вирішила погратися з дівчинкою у хованки. Як тільки Леся побіжить, сіренька пустунка сховається з одного боку дивану, швиденько його ззаду оббіжить і підглядає, чи не біжить маленька до неї, чи не бачить кицю свою.

Киця Маркіза вже зовсім звикла до свого нового дому. Вона полюбляла застрибнути ввечері на коліна до господаря чи господині, щоб ті погладили її.
Та найбільше маленька пухнаста істота любила гратися з маленькою дівчинкою. Вони разом грались і м'ячиком, і вудочкою, яку нещодавно купили Лесі, і шнурочком, який крихітка то підіймала, то опускала, а Маркіза намагалась його впіймати.