Одного осіннього ранку, коли дерева вже майже втратили листя, а руді білочки, що жили у міському парку саме вийшли на пошуки їжі, якась пташка рознесла новину:
- До нас гості! Йде так багато людей. І гостинці несуть.
"Знову здурять. Прийшли з пустими руками. Так їм ще й попозуй," - подумала одна руденька, гріючись у власному дуплі.

У блакитному озері, що ховалось в затишку зеленого лісу жило багато рибок.
Бички, карасі і плотва спокійно вживалися між собою.
А на дні у сонячні дні вилізали погрітися раки.
Ввечері ж було далеко чути жаб'ячий концерт.

Одного ранку господиня була надто метушлива. Вже з самого ранку в оселі прибиралось, чистилось, милось, а з кухні чулися смачні запахи.
"Сьогодні чимось смачним поласую", - подумала киця, прямуючи на кухню.
- Ти куди, пустунко?! - суворо спитала жінка.
Маркіза неохоче пішла до кімнати.
Лисичка саме складала свої іграшки.
"Треба їй допомогти."
Кицька погнала м'ячик до дитячої кімнати.

Пройшло вже кілька місяців. Маркіза з незграбного кошеняти перетворилась в хорошеньку кішечку, яка любила попустувати - то цибулю з кульочка повитягує, і ганяє її по кухні, то на стіл залізе (звідти так смачно м'ясом пахне).
От одного вечора, коли господині не було вдома - вона кудись поїхала,а Лисичка гралася з татком, на стіні з'явилось якесь дивне світло.
"Що це?" - подумала сіроманка.

У одному маленькому будиночку, позаду якого розкинувся милий садок, а під вікнами цвіли рожеві троянди, жили дві дівчинки. Всі називали їх Поля і Оля.
І, хоч дівчатка були сестричками,та характери у них відрізнялись, як день і ніч.
Поля була старшою. А ще спокійною, уважною, старанною. Тому сильно любила чистоту.