Була пізня зимова ніч.
Перед святом хмаринки щедро посипали земля сріблястим снігом, а морозець старався, щоб його малюнки на шибках були неперевершеними.
В теплих оселях люди вбирали ялинки дощиком та різнобарвними кульками, клали на стіл цукерки і мандарини.
І в кожне вікно заглядали діти. Всі чекали його.

Колись давно холодильник, що стоїть у кухні чарівниці був звичайним. Він не вмів ні говорити, ні самостійно відчиняти двері.
Саме тоді господиня Чарівної кухні багато подорожувала, тому, коли бувала вдома, відчиняла холодильник, не дивлячись діставала звідти продукти, махала чарівною паличкою...
І обід незабаром виникав на столі перед нею.

У Африці, серед піщаних гір жила собі ящірка. Така маленька-маленька, майже непомітна.
Але піски довкола нагрівалися так сильно, що ця маленька тваринка вирішила пошукати собі інше помешкання.
Вона повзла довго-довго, відпочиваючи вдень, коли сонечко нестерпно пекло, і рухаючись вночі, як землю огортала прохолода.

У Зими був вірний помічник - Мороз.
Це не той, що носить дітям подарунки на Новий Рік - старенького біла Зима давно відправила на відпочинок, взявши замість нього на службу онука.
А той молодий та й ледачий: то забуде річку кригою скувати чи інеєм дерева вкрити, або й шибки на вікнах розмалювати.
Зима кілька днів терпіла, а потім каже:

Одного ранку в чарівниці було дуже багато справ, адже стільком людям потрібна її допомога.
Господиня лише вранці забігла на кухню, побажала приготувати на обід смачного борщика.
Якраз у каструлю стрибнула смажена цибулька з бурячком і морквою, як чарівниця змушена була піти комусь на допомогу.
Так плита залишилась увімкнута, а на ній весело кипіла каструля з борщиком.