У темному вечірньому небі ще поки що було тихо. Сонечко лише встигло сховатися за обрій, тому зіроньки - і великі, і малі, неохоче прокидалися в своїх ліжечках, солодко потягуючись.
Місяць, а сьогодні він був круглий, як свіженька паляниця, виглянув зі своєї хатинки, взяв свою сурму...
- Пора на небо! - почулось з однієї зоряної хатинки.

Ранок Боровичка почався несподівано.
З вулиці долинало незрозуміле буркотіння.
Лісовичок швиденько виліз з-під ковдри (її подарувала ще бабуся в дитинстві), одягнувся, і вибіг надвір.
Неподалік через чагарники ліз ведмідь.
Але кущі були такими густими, а колючки дуже гострими.
Тому бурий і бурчав так голосно.
Охоронець лісу поспішив на допомогу:
- Що трапилось, ведмедику?

Біла зима вже відступила.
На деревах з'явилися бруньки, а з-під маленьких клаптиків снігу виглянули перші паростки зеленої травички.
І галявину біля джерела вкрили проліски.
Роботи зараз було не так багато, тому Мудрість одного ранку, коли привітне сонечко тільки розпочало будити землю,запропонувала сестрам якось вибратися на поле.

У малого Юрчика вже зібралось стільки машинок, що у гараж під шафою вони вже просто не вміщувались.
Тому хлопчик всі свої маленькі машинки, а їх зібралося вже більше тридцяти, поскладав у коробку.
Машинки спочатку зацікавились новим місцем, але коли хлопчик на нижні почав складати ще й зверху, трохи захвилювались:

У той же вечір, як лісовичок перебрався до лісу, він пішов шукати воду.
Мало того, що потрібно вмиватися, підтримувати чистоту в будиночку, то Боровичок ще й любив компоти варити. А без води - ніяк.
Новий охоронець лісу взяв невеличке дерев'яне відерце, яке змайстрував нещодавно, і пішов на пошуки.