Пройшло вже кілька місяців. Маркіза з незграбного кошеняти перетворилась в хорошеньку кішечку, яка любила попустувати - то цибулю з кульочка повитягує, і ганяє її по кухні, то на стіл залізе (звідти так смачно м'ясом пахне).
От одного вечора, коли господині не було вдома - вона кудись поїхала,а Лисичка гралася з татком, на стіні з'явилось якесь дивне світло.
"Що це?" - подумала сіроманка.

У одному маленькому будиночку, позаду якого розкинувся милий садок, а під вікнами цвіли рожеві троянди, жили дві дівчинки. Всі називали їх Поля і Оля.
І, хоч дівчатка були сестричками,та характери у них відрізнялись, як день і ніч.
Поля була старшою. А ще спокійною, уважною, старанною. Тому сильно любила чистоту.

Земля, господарюючи на землі, добре працювала.
Молода господиня і лід на водоймах розтопила, і матінку-землю дощами напоїла, щоб трава зазеленіла. Прикрасила дерева і кущі листочками, одягла на них квіткові віночки...
Ну зовсім до приходу брата Літа підготувалась.
А,щоб він поспішив, ще й Грім з Блискавкою за послів додому відправила.

У місті, де проживали частини слова, а мешканці носили одяг з відповідними знаками, одного разу сталось непередбачене - всі знаки на футболках і светрах помінялись. Та ще й зовсім незрозуміло.
Префікс Пре став коренем, а префікс З закінченням.
І тут розпочалось.
Коли хтось хотів написати слово "Безталанний", виходило "Нбезийталан", а "побачив" перетворилось у "ивпобач".

Якось, коли в Оленки було день народження, їй подарували багато-багато солодощів.
Але матуся забула їх забрати, тому всі шоколадки і цукерки залишилися в дитячій кімнаті.
Дівчинка, як тільки пішли гості, а мама зайнялась прибиранням, сіла перед пакунками...
Зовсім скоро перед маленькою ласункою була ціла гора обгорток.
Оленка зібрала їх і понесла до смітника.