Маленьку Христинку недаремно називали дзиґою. Дівчинка не могла всидіти на місці і трьох хвилин.
Тільки у водичці непосида могла бути довго. Тим більше, що у ванній з нею плавали рибки і каченята.
Тому головною проблемою мами було обстригання нігтиків і чищення вушок.
Жінка з першою проблемою згодом розібралась: нігтики з ножичками гралися, коли крихітка спала.

Чаювання після прибирання закінчилось, і Білошийка повів друга до бджілок.
Старенький дідусь з села неподалік тримав тут справжню пасіку. Він поставив для бджілок вулики, гарно їх утеплив, щоб комашки зимою не мерзли, і час від часу приходив за медом.
А бджілки були дуже працьовиті, тому й мед у них час від часу вже не поміщався у вулику. Тому маленькі пригощали ведмедика.

Рано-вранці, коли сонечко лише виглянуло з-за обрію, Боровичок вже прокинувся.
До приходу ласуна Білошийки (а той прийде снідати малиною) треба вмитися і розчесатися.
Лісовичок швиденько з цим впорався, одягнув чисту сорочку та штани, бо ж у гості йде, та й вийшов з хатинки.
Вгорі липові листочки переливалися крапельками роси.
Десь у лісі співав соловейко.

У темному вечірньому небі ще поки що було тихо. Сонечко лише встигло сховатися за обрій, тому зіроньки - і великі, і малі, неохоче прокидалися в своїх ліжечках, солодко потягуючись.
Місяць, а сьогодні він був круглий, як свіженька паляниця, виглянув зі своєї хатинки, взяв свою сурму...
- Пора на небо! - почулось з однієї зоряної хатинки.

Ранок Боровичка почався несподівано.
З вулиці долинало незрозуміле буркотіння.
Лісовичок швиденько виліз з-під ковдри (її подарувала ще бабуся в дитинстві), одягнувся, і вибіг надвір.
Неподалік через чагарники ліз ведмідь.
Але кущі були такими густими, а колючки дуже гострими.
Тому бурий і бурчав так голосно.
Охоронець лісу поспішив на допомогу:
- Що трапилось, ведмедику?