Одного разу Білий Король зібрався на прогулянку.
Брати свою свиту, пішаків, він не хотів.
Відправив лише Слона-офіцера у розвідку і під прикриттям вірного Коня вирушив у мандри.
Тільки раптом їх оточили чорні пішаки.
Слон, як справжній військовий, почав захищати Короля.
Кінь теж кількох розігнав.
Та їхньої хоробрості не вистачило на всіх.
Довелося Королю зі Слоном і Конем утікати.

Жила собі маленька павучиха Павлуся.
Та така вона була мале, що ще навіть павутинку робити не могла.
Вчили її мама й тато, вчили дідусь і бабуся. Навіть братики з сестричками вчили, а в Павлусі нічого не виходить.
Їй краще спуститися по татовій павутинці з дому і досліджувати то кущик, то травичку поруч.

Їжачок Коль прокинувся з думкою, що добре було б трохи помандрувати. Адже, крім рідного лічу він ще нічого не бачив.
Попрощався з мамою, татусем. А, коли настала черга сестрички Голочки, та подарувала йому тендітну блакитну квіточку:
-- Візьми її. Щоразу, як дивитимешся, згадуй нашу сім’ю. Повертайся поскоріше.

Поруч з хатинкою Мишка був великий будинок.
Жили там два брати. Ці молоді гноми нещодавно приїхали до їхнього містечка. Але вже познайомилися з більшістю його мешканців.
От і Мишко сьогодні біг до їхньої господи. Мама попросила бабусі ліки купити.
У будинку пахло травами, ягодами і ще багато чим, чого маленький гномик не знав.

Мишко довго ніжився у ліжечку. Лагідне сонечко лоскотало йому то щічку, то носика через віконце. Але малюк не здавався.
Прокинувся аж тоді, коли зголоднів.
- Оладки вже майже вистигли, - сказала з порогу мама. - Але, якщо швидко впораєшся, візьму тебе з собою.
-Куди?
- Там ти ще не був, - засміялася вона, знаючи непосидючу вдачу Мишка.