Поруч з хатинкою Мишка був великий будинок.
Жили там два брати. Ці молоді гноми нещодавно приїхали до їхнього містечка. Але вже познайомилися з більшістю його мешканців.
От і Мишко сьогодні біг до їхньої господи. Мама попросила бабусі ліки купити.
У будинку пахло травами, ягодами і ще багато чим, чого маленький гномик не знав.

Мишко довго ніжився у ліжечку. Лагідне сонечко лоскотало йому то щічку, то носика через віконце. Але малюк не здавався.
Прокинувся аж тоді, коли зголоднів.
- Оладки вже майже вистигли, - сказала з порогу мама. - Але, якщо швидко впораєшся, візьму тебе з собою.
-Куди?
- Там ти ще не був, - засміялася вона, знаючи непосидючу вдачу Мишка.

Одного разу Мишко забрів аж за містечко.
Робити було нічого, батьки займалися своїми дорослими справами, а гномик вирушив на звичну прогулянку.
Там собачка, там метелик, а ось і білочка... Так і опинився за крайньою хатиною.
Глянув, яма збоку якась. Поруч іще одна. І біля неї навколішках хтось стоїть.
Зігнувся і щось вибирає.
Мишко підійшов ближче і заглядає:
- А що це ви робите?

Білочка Анні перебиралася з гілки на гілку, поспішаючи до комори.
Раптом внизу вона побачила щось зелене. Воно зовсім не було схоже на траву, тому Анні спустилася.
То була велика шкарлупа. Вірніше, її частина.
- Цікаво, від чого вона?
Білочка зазирнула всередину, прислухаючись. Пахло ніби горіхом. Але з незнайомими нотками. - Великий горішок.

Жив на світі незвичайний метелик. Його крильця здалеку блищали місячним дужками. А ближче до середини мерегтіли зірочки.
Та Метелика мріяв про сонце. Він кілька разів навіть спробував до нього летіти. Але бракувало сил.
Одного разу вітер заніс Метелика у незнайомі досі краї. Малюк побачив поруч жовте поле.