Жила в одному селі коза.
Та замість капусти і моркви, замість соковитої травми найбільше в світі вона любила дубове листя
Зелене, молоденьке чи осінню, вкрите бронзою дубове листячко було її улюбленими ласощами.
Та настала зима, і Коза дуже сумували за ним.
І однієї ночі їй наснився сон. Ніби вона опинилась серед дубового листя. З радощів Коза застрибала, затанцювала.

Далеко в морі жив маленький коник.
А, щоб не потрапив він у зуби хижакам, був майже прозорий.
Як же морський коник заздрив яскравим рибкам!
Змилосердилось над Коником сонце у небі. І якось перетворило малого на справжню веселку.
Але, от біда, відразу ж помітили його кілька акул.

Овечка Поллі стояла на пасовищі і спостерігала, як її кучерями грається вітер.
Вовна хвильками перекочувалася.
Як і трава внизу.
Поллі вхопила травинку перед самим носом, повернула голову, смикнула ще одну.
І поволегьки пішла до кошари. Якраз туди, здавалося, й дув вітер.
Там вже чекала мама.
Вітерець вмостився на соломі під дахом.
Стало тихо.
Поллі лягла біля мами.

Десь на краю африканської савани у справжній хатинці жив Лев, цар звірів.
Був він добрим і справедливим правителем.
А, що підданих мав багато, то й свої накази відправляв поштою.
Писав він документи на пергаменті. Тоді кликав до себе папугу-поштаря і відправляв з ним до адресата написане.
Та одного разу у Лева виникла ідея.

Асколотль дивився на небо.
Воно здавалось таким сірим і сумним, що малюк почав підійматися поближче до поверхні.
Як же він здивувався, коли побачив, що на воді плавають білі сніжинки.
Маленькі і більші падали вони з неба.
Асколотль повернув свої плавники, оглянув їх і подумав, що він зараз схожий на сніжинки.
Перед його носиком одна розчинилися у воді. "Але я не зникаю в воді. Я тут живу."