Це було так давно, що ніхто вже й не згадає. Коли вушка у зайчиків були короткими, наче в кота.
Одного ранку Хвостик прокинувся від того, що йому на носика впала сніжинка. Сірий зайчик відкрив оченята і побачив, як довкола змінився світ.
Сніг вкрив пожовклу траву, гілочки кущів і дерев.
- Глянь, які гарні чисті шубки, - показав Хвостик мамі, яка дрімала поруч.

Ведмежа було не лише другом, а й сусідом Їжачка.
Та одного зимового вечора, коли лапа Ведмедика випала з його рота, і солодкий сон увірвався, він відчув якийсь незнайомий запах.
Сонний прийшов до сусіда. А той теж не спить. На столі у нього велике горнятко. Звідки підіймається пара.
-Це що? -спитало Ведмежа і присунулось ближче.

Якось зимою, коли дерева у лісі вбрали білі снігові шапки і губки, Лісовичок вирішив почастувати звірят гарячим какао з домашнім печивом. Пташки теж осторонь не залишились - печиво й какао зимою - це ж найкращий подарунок до свят.
Але у день, коли гості зібралися біля сосни, де жив Лісовичок, піднявся такий сильний вітер, що частування перенесли до хатинки.

- Мамо, а ти знаєш, де живе Дід Мороз?
- Звісно. На Півночі.
Мама-білочка обняла білченя Непосидьку.
- А для чого тобі?
- Треба листа віднести. Я ж був чесним увесь рік. Та сорока-поштарка захворіла.
- Не переживай. Поклади листа на віконечко, а сам лягай спати. Північний вітер донесе його куди слід.

Біле ведмежа Вушко блукало льодовиком, на якому жило.
Вітру не було, вгорі сяяли зірки і вигравало північне сяйво.
У цей бік Вушко ще не потрапляло.
І тут воно побачило щось надзвичайне. На краю, майже над водою росло дерево. Зараз, зимою, воно було без жодного листочка.
А постійні вітри похилили стовбур так низько, що нижні гілки поркалися снігу.
Ведмежа зраділо, що знайшло щось нове.