Проходили дні за днями.
Сонечко мінялось з місяцем, хмарки іноді плакали над городом, а там ріс гарбузик.
З кожним днем він ставав все важчим, тому виглядати з-під листочка вже не було необхідності -- зелений товариш вже був набагато менший.
І сонечко припікало бочок, надаючи йому багряної жовтизни.

На тому ж городі, де ріс маленький гарбуз, ближче до хати росли соняшники.
І, як тільки насіння у них дозріло, тиша на городі зникла.
-- Кар-кар, кар-кар-кар! -- розбудило всю городину якогось теплого літнього ранку.
Над жовтою квіткою з великою чорною серединкою билися дві великі ворони, відштовхуючи одна одну крилами.

Папір у хлопчачих руках завертівся, загнувся то там, то тут, і...
Перетворився у вітрильник.
-- Йому ще прапорець доробити, -- тихо мовив маленький майстер, і зайнявся роботою.
Скоро на борту висів ще й якір, були намальовані ілюмінатори, а вітрило розмальоване в червоно-синю смужечку.
--Красень!
І малюк відразу ж кинувся робити йому друга.

Ранок не розбудив гарбузика теплими сонячними промінчиками.
Маюк прокинувся від легкого подуву вітру і лоскоту листочка.
-- Без мене граєтеся? -- спитав він, і вже приготувався дострибнути до зеленого друга, але вітерець листочок підняв, і гарбузик побачив сіре-сіре небо.
-- Де сонечко? -- розгубився він.
-- Його сховала хмара. Бач, яка велика. Сива-сива. Зараз, мабуть, дощиком нас вмиє.

Та маленький гарбузик спати довго не міг. Адже довкола стільки багато всього відбувається.
Крихітні оченята відкрилися.
--Як темно, -- спочатку подумав малюк.
Але його зверху прикривав листочок.
Він легенько поворушився і вибрався.
-- І чого тобі не спиться? -- спросоння спитав сусід.
... А на небі знову було сонечко! Хоча не жовтого, а білого кольору. І чомусь воно не гріло.