У одному невеличкому місті, в самому центрі, де височіла вежа, жив Годинник.
Саме на тій вежі. Щоб зручно було спостерігати за містом, а ще нагадувати мешканцям про час.
І виконував свою роботу годинник вправно: лічив хвилини не вагаючись, кожну годину нагороджував місто музикою. А вночі тихенько поцокував, освітлюючи пізнім перехожим площу.

Маленька Яночка знову перебирала свої іграшки: котя, коник, коник, ще один.
-- І-го-го, -- роздалося довкола і маленька дівчинка з фігурками коней помчала по кімнаті.
Мама і сестричка лише весело засміялись.
-- Давай, ми твоїх коників на ялинку повісимо. Може, вони подарунки від Діда Мороза привезуть, -- запропонувала старша сестра.
Крихітка принесла їй двох маленьких конячок:

Чарівна ніч купала землю у зоряному світлі. Ріжок місяця ледь-ледь виглядав з-за хмарки, неначе задрімав там.
А між дерев гуляли сніговики.
Гілочки верби погладили хустину на голові у баби.
І тільки-но вона розвернулася, щоб поправити косу, як побачила білобородого діда у червоній шубі.
Дідусь мав у руках довгу палицю, якою час від часу постукував перед собою.

Наступного дня вітер розгулявся.
Він носився довкола з такою силою, що сніговичок Морквинка вже подумав про ще одну мітлу. Тільки, щоб гілляка у руку попала, а не в голову чи живіт.
Але пустун був обережним, тому сніговик залишився з однією мітлою.
"Зате красуня не спить," -- думав Мокрвинка, спостерігаючи, як вітерець грається з тороками на хустині.

Тиха зимова ніч накрила землю, даруючи всім мерехтіння мільйонів зірок і повного місяця.
Навіть вітер цієї ночі вирішив відпочити, щоб не зламати чарів.
Вікна у будинках вже майже всі згасли, тому Морквинка спробував поворушити ногами.
Вправо-вліво, взад-вперед.
Але вітер добре постарався. Стільки снігу під ноги сніговичку насипав, що годі й пробувати.
Тут пішла у рух гілка-палиця.