У тій скриньці, де жили ниточки, з самого низу був пакуночок. Ні голочки, ні ниточки, ні наперсток сріблястий не знали, що там ховається.
Аж поки одного дня це пакунок не дістали крихітні рученята.
-- Ніночка, цікавій Варварі носа відірвали. Не засовуй ручки, бо можеш вколотися.
Дівчинка витягла руку. Разом з пакунком.
-- А що тут? -- спиталась вона у матусі.

Ніночка втомилась. І мама її вклала спатки.
Киці одній стало не так цікаво, тому вона залізла на підвіконня, щоб спостерігати за пташками, які час від часу пролітали вгорі, або сідали поворкотіти з того боку шибки.
А жінка сіла над скринькою.
У її руках так і лежали ниточки. Зовсім невеличкі клубочки з тоненькими нитками. Ті, що так хороше лягають хрестиком чи гладдю.

Була в однієї жінки скринька. Така чепурна: з мереживом та квітами зі стрічок, з намистинками та гудзичками на кришці і з боків.
Та всередині цієї скриньки довго лежали без роботи деякі речі.

У дворі,десь якраз посередині між сніговиками росла ялинка.
Висока та пишна.
Зима щедро присипала її снігом, а зайці-морозці подарували гілочкам чарівні кришталики, що так гарно переливались у сонячних променях.
Та з самого ранку тут біля ялинки метушились діти.
Більші обтрусили увесь сніг, і всі зносили якісь коробки, щось вішали чи знімали.
Коли почало вечоріти, хтось крикнув:

Кілька днів сніговики тішились великими морозами.
Дідусь часто походжав їхнім двором, виганяючи назад до теплих квартир надто сміливих хлопчиків та дівчаток.
Але старенький втомився.
І пішов додому відпочивати.
А сонечко того ранку вийшло таким бадьорим з-за обрію, що вітерець і хмаринки навіть не сміли до нього наближатися.