Серед маленького містечка був гарний парк.
У ньому росло стільки різних квітів! Клумби з яскравими жовтими, червоними, білими та блакитними квітами мали різну форму.
А дерева…
Білокорі берізки -- стрункі красуні підіймали свої гілочки високо-високо, щоб сонечко ласкаво зігрівало їхні листочки.

Був гарний весняний деньок.
Ланна з мамою гуляли у парку.
Аж раптом дівчинка побачила попереду продавця з повітряними кульками.
Маленька побігла туди, хлопаючи в долоньки і весело сміючись.

Жила-була маленька дівчинка Аліночка.
Вона дуже сильно любила воду, тому спокійно хлюпалась у ванній.
Поки одного разу щось їй не сподобалось. Матуся не могла зрозуміти, чи водичка була загарячою, чи маленька посковзнулась, а цього ніхто не помітив.
З того часу для мами стало дуже важко купати крихітку.

Час у іграшковій майстерні кудись поспішав.
Прийшла зима, тому майстер був страшенно зайнятий. Лялечки, зайчики, ведмежата, машинки і літачки, кораблики, солдатики і гумові каченята лише встигали перезнайомитися.
Майстер навіть на ринок перестав ходити: покупці приходили прямо в майстерню.
Але короткі дні ставали все довшими, А сонечко пригрівало все яскравіше.

Микитка любив водичку. Навіть дуже: восени бігати по калюжах і підіймати сотні бризг за собою. Влітку сидіти у озері і шукати на дні щось цікаве: камінець чи мушлю.
Та й у ванній половити рибку чи постріляти водним пістолетиком теж був гаразд.
Але було щось таке, чого хлопчик не любив: миття милом. Тому, коли приходив час митися, хлопчик ховав мило якнайдалі.