Тиха зимова ніч накрила землю, даруючи всім мерехтіння мільйонів зірок і повного місяця.
Навіть вітер цієї ночі вирішив відпочити, щоб не зламати чарів.
Вікна у будинках вже майже всі згасли, тому Морквинка спробував поворушити ногами.
Вправо-вліво, взад-вперед.
Але вітер добре постарався. Стільки снігу під ноги сніговичку насипав, що годі й пробувати.
Тут пішла у рух гілка-палиця.

Саша сонно потирала оченята. А так не хотілося йти у ліжечко.
Мама казала, що сьогодні чарівна ніч, коли Дід Мороз розносить діткам подарунки і кладе їй під ялинку.
Але сон підкрався непомітно, тому тато переніс крихітку на ліжко.
Вона солодко посміхнулась уві сні, і батьки залишили дівчинку.
Тільки Сашуня прокинулась. Ріжок місяця заглядав у віконце, мерехтіли зірочки…

Наступного дня Моквинка хизувався перед дітлахами оновленими ногами.
-- Мені здається, що у сніговика за ніч ноги виросли, -- сказав Мишко.
-- Та й живіт додатково снігом покрився, -- засміявся Валилько.
-- Мабуть, вчора вітер трохи постарався, -- здогадалась Наталочка.
Пора була діткам обідати, тому сніговичок залишився сам.
Навть Рудько побіг шукати щось їстівне.

Далеко-далеко на Півночі, де Дід Мороз цілий рік майструє малятам іграшки, одного разу відбувся справжній переполох.
Звідкись не візьмись, під крижаною хатинкою Мороза з’явилась дівчинка, та така маленька, що ще не вміла сказати, хто її батьки і як там опинилась.
Тому взяв її дідусь до себе.

Того вечора Морквинка дуже переживав за зіпсовані ноги. Яким його побачать завтра малюки, що ліпили сніговита кілька днів тому. Вони щоранку обдивлялись, чи все гаразд. А тут нема пів ноги.
Та гіркі думи забулися, як на ніс-морквину сіла сніжинка. Така маленька, біла та легка. А який гарний у неї візерунок.