У дворі,десь якраз посередині між сніговиками росла ялинка.
Висока та пишна.
Зима щедро присипала її снігом, а зайці-морозці подарували гілочкам чарівні кришталики, що так гарно переливались у сонячних променях.
Та з самого ранку тут біля ялинки метушились діти.
Більші обтрусили увесь сніг, і всі зносили якісь коробки, щось вішали чи знімали.
Коли почало вечоріти, хтось крикнув:

Кілька днів сніговики тішились великими морозами.
Дідусь часто походжав їхнім двором, виганяючи назад до теплих квартир надто сміливих хлопчиків та дівчаток.
Але старенький втомився.
І пішов додому відпочивати.
А сонечко того ранку вийшло таким бадьорим з-за обрію, що вітерець і хмаринки навіть не сміли до нього наближатися.

Жила на світі маленька дівчинка.
Але ім'я її мало хто пам'ятав, бо крихітка любила поплакати, потупотіти ніжками, поверещати. Тому прозвали її Капризулькою.
Мама з татком сильно любили донечку і готові були для неї зробити все-все.
Але що робити, якщо маленька нічого не хоче сказати, а відразу у крик і плач.

У одному невеличкому місті, в самому центрі, де височіла вежа, жив Годинник.
Саме на тій вежі. Щоб зручно було спостерігати за містом, а ще нагадувати мешканцям про час.
І виконував свою роботу годинник вправно: лічив хвилини не вагаючись, кожну годину нагороджував місто музикою. А вночі тихенько поцокував, освітлюючи пізнім перехожим площу.

Маленька Яночка знову перебирала свої іграшки: котя, коник, коник, ще один.
-- І-го-го, -- роздалося довкола і маленька дівчинка з фігурками коней помчала по кімнаті.
Мама і сестричка лише весело засміялись.
-- Давай, ми твоїх коників на ялинку повісимо. Може, вони подарунки від Діда Мороза привезуть, -- запропонувала старша сестра.
Крихітка принесла їй двох маленьких конячок: