Далеко-далеко на Півночі, де Дід Мороз цілий рік майструє малятам іграшки, одного разу відбувся справжній переполох.
Звідкись не візьмись, під крижаною хатинкою Мороза з’явилась дівчинка, та така маленька, що ще не вміла сказати, хто її батьки і як там опинилась.
Тому взяв її дідусь до себе.

Того вечора Морквинка дуже переживав за зіпсовані ноги. Яким його побачать завтра малюки, що ліпили сніговита кілька днів тому. Вони щоранку обдивлялись, чи все гаразд. А тут нема пів ноги.
Та гіркі думи забулися, як на ніс-морквину сіла сніжинка. Така маленька, біла та легка. А який гарний у неї візерунок.

Ще вдень біля Морквинки почав крутитися гарненький маленький цуцик.
Рудий-рудий. Тому й ім'я мав відповідне:
-- Рудько! -- покликала його маленька дівчинка, яка вийшла з будинку.
Цуценя відразу ж кинулося до неї: подруга несла тарілочку з теплим молочком і шматок хліба.
Пообідавши, руденьке звірятко прибігло до сніговика. лягло біля ноги-сніжки і просто заснуло.

Серед маленького містечка був гарний парк.
У ньому росло стільки різних квітів! Клумби з яскравими жовтими, червоними, білими та блакитними квітами мали різну форму.
А дерева…
Білокорі берізки -- стрункі красуні підіймали свої гілочки високо-високо, щоб сонечко ласкаво зігрівало їхні листочки.

Був гарний весняний деньок.
Ланна з мамою гуляли у парку.
Аж раптом дівчинка побачила попереду продавця з повітряними кульками.
Маленька побігла туди, хлопаючи в долоньки і весело сміючись.