Якось вдень, коли іграшковий майстер шукав у своєму робочому столі оченята для м’якенького тигренятка, його руки відшукали ще кілька дзвоників,що мелодійно привітались з умільцем:
 Дзень-дзелень!!!
Іграшковий майстер знову опустив руку в шухляду,і за пальцями звідти викотились різнобарвні намистинки.

Одного ранку в іграшковій майстерні почалася метушня.
Майстер замість того, щоб зібрати іграшки і віднести їх на базар, хутко одягнувся і вийшов за двері.
Спочатку іграшки трішки спантеличились.
Потім зраділи, адже можна погратися. Ляльки відразу влаштували собі танці, а машинки з солдатиками вишикувались, як на параді, звірята почали в цирк гратися.
Але умілець до вечора не повернувся.

"Після зими звірята якісь сонні ходять" -- думав Боровичок, походжаючи одного ранку по лісі.
"І як їх підбадьорити?" -- міркував охоронець лісу.
-- Спина болить, -- скаржився йому в той же день ведмедик.
-- Лапки кволі якісь, -- говорили їжачки.
-- Пора робити зарядку. Почнемо завтра зранку, -- сказав охоронець лісу.
Вже до обіду сороки-поштарі розносили новину звірятам:

У майстерні іграшкового майстра в найдальшому і найтемнішому куточку вже дуже давно жила неваляшка.
Та, от лишенько, у неї не було лиця.
Просто майстер не встиг його намалювати перед тим, як іграшка впала.
Але за роботою умілець цього відразу не помітив.
Та й вдача у неваляшки була тиха. Іграшка сором'язливо слухала ігри інших мешканців майстерні, але сама не виходила.

Рано-вранці, коли перші промінці сонця лише освітили горизонт, а пташки тільки щойно прокинулись, на Морквинку зверху щось впало.
Сніговичок підняв голову.
Над ним якраз летіла синичка. Це вона загубила свій сніданок -- зернинку, яку взяла з годівнички.
-- Ой, залишилась без обіду, -- бідкалась пташечка.
Тут вона подивилась на Морквинку.
-- А ти що таке. Тебе ж тут не було раніше.