Якось, коли Білячок виглянув на залите весняним сонцем подвір'я, він побачив незнайоме мишеня.
Швиденько, щоб не бачив кіт, мишеня вибігло, схопило за лапку гостя і затягло його аж до нірки.
І тільки тоді він добре роздивився гостя.
Мишеня було трішечки більше за нього. І коричневе.
-- Привіт. Я Білячок, а це наша нірка.

У одному селі, з самого краю, неподалік від лісу стояла хатинка.
Невеличка, чепурна.
І жила там молода сім'я.
Чоловік за лісом наглядав, звірятам допомагав, дерева лікував, а жінка біля хатки господарювала: курочок і гусей гляділа, поросятко завела, корівку і пару овець.
Та ніяк вони не могли діток дочекатися.

За кілька днів іграшковий майстер знову сів до столу з великими планами.
Перед ним лежали великі й маленькі колечка, якась паличка з ямками і кулька.
У прозору кульку умілець вклав спеціальний механізм, який приводив її в рух, грала приємна музика, в такт з якою мерехтіли різнокольорові вогники.

Одного дня майстер приніс до майстерні багато шматків дерева.
І відразу ж сів до робочого столу. З часом довкола майстра з'явились кубики. Спочатку великі, потім менші, далі -- зовсім крихітні.
Умілець взяв фарби і почав їх розмальовувати: червоні, жовті, сині кубики ставали біля столу рядочками. А о зелені відразу ж перетворились у вежу.

Іграшковий майстер дуже сильно любив робити іграшки для купання.
Та цього разу він надумав зробити не качечки, жабки чи бегемотики, а кицю.
Вечір роботи -- і іграшка готова.
Маленькі вушка були білими-білими. Яскраві зелені оченята відразу привертали увагу. Рожевий носик прикривав ледь помітну крихітну дірочку, з якої мала виливатись водичка.