Того вечора місяць так і не присвітив на землю: його сховали велетенські сиві хмари.
Ці поважні тітки зависли над землею і сперечалися, з котрої з них має впасти перший сніг.
--З мене, бо я найстарша. Я ношу воду вже два тижні, і ніде не могла знайти сухого місця, щоб пролитися дощем.
-- Та ні, з мене піде перший сніг, -- сказала найбільша.

Того року зима запізнювалась.
Осінь посипала землю рясними дощами, тому діти, які не могли погуляти через калюжі, що швидше нагадували озера, сумно сиділи біля вікон і просили у неба снігу.
Якось ввечері різко похолодало.
Грізні дощові хмари змінилися на сиві-сиві. Та такі важкі, що здавалось, наче в наступну хвилину ці небесні мішки розірвуться, а на землю посиплеться сніг.

На лужку ромашка вранці умивалась,
Сонечку ясному щічки підставляла:
-- Буде гріти сонечко, а дощ поливати,
Будуть квіти-діточки цвісти й виростати.
Присів на пелюсточці метелик спочити,
Аж до поля дальнього мав собі летіти.
Та сховала сонечко сива-сива хмара,
І Ромашка гостя свого укривала:
-- Крильця твої захищу
І самого не лишу,
Колискову поспіваю
"Баю-баю".

Одна бабуся дуже сильно любила квіти. Тому мала чудовий квітник.
Головною прикрасою його були дві троянди.
Одна -- яскраво червона. Особливо гарною квітка виглядала, коли ранкові промінці сонця виблискували у краплинах роси, що зібралися на квітці.

Сонечко піднялось високо-високо і ніби зупинилось, запрошуючи лісових мешканців швиденько робити свої справи, поки не скінчився досить короткий день.
Боровичок саме пообідав, і тільки рушив до дверей, як почувся стукіт.
Господар швиденько відчинив, а на порозі стояли Колючка і Круглячок. Їжачки щойно прокинулись, і прибігли просити у лісовичка допомоги: талий сніг підтопив нірки.