Біля одного озера з чистою-чистою водою жив пелікан.
Його дзьоб був такий великим, що туди поміщалось багато рибки.
Тому птах ніколи не був голодним – у нього завжди були запаси в роті.
Так він і звик з дитинства багато їсти.
Згодом пелікан так поправився, що йому важко було долетіти з рибкою до гнізда. Але він продовжував їсти все, що помістилось у великому дзьобі.

Неподалік одного мальовничого села, на крайній хаті якого бузьок збудував собі гніздо, було велике болото.
Довкола нього ріс густий очерет.
Саме там і поселилась гарненька чапля.
Добре, що жаб на болоті було багато, тому птиця ніколи не бувала голодною.
Бузьок полював на довколишніх полях. То тут,то там він знаходив або вужа або зелену жабку.

Довкола квіткового місла на вежах-пагорбах росли дзвіночки-вартові.
Саме вони попереджали мешканців міста про приліт працьовитих бджілок лагідним дзвоном.
Коли ж наближалась буря, дзвоники тривожно дзеленчали.
Не забували вартові і будити квіти зі сходом сонця.

У високих-високих горах, за вершини яких чіпляються біленькі хмаринки, живуть чорно-білі ведмеді панди.
І рідко таке буває, що ці ведмеді йдуть далеко від свого дому.
Та одного разу маленьке ведмежатко, що малочорно-білу шкіру просто заблукало.
Воно вийшло вранці з батьками поласувами соковитим бамбуком, але не помітило, як його мама з татом кудись зникли.

Далеко-далеко за океаном живуть малесенькі пташки, що називаються колібрі.
Коли перша колібрі лише з'явилась на землі і побачила у воді своє відображення, вона злякалась:
- Я така маленька. Як же я буду жити, адже довкола багато хижаків.
Крихітка вже встигла побачити велетенську змію і хижі очі зовсім не маленького кота на березі.
Вона пролетіла над річкою і сховалась на другому березі.