"Як добре було спати у мами під боком", - думала маленька Яночка.
Але сьогодні її переселили в іншу кімнату. Януся ще не вміла розмовляти, але так радісно сміялась, побачивши стіни з намальованими ведмежатами і їжачками, що батьки зрозуміли: кімната їй сподобалась.
Але тільки на вулиці почали збиратися сутінки, як маленька прибігла у спальню до мами і тата.

Жила у лісі сорока. Вона вважала себе дуже привабливою, тому часто дивилася в річці на своє зображення. А, коли літала у містечко неподалік, видивлялась себе у блискучих речах.
Лісові мешканці зробили її поштаркою, бо стільки новин, як сорока, ніхто більше не знав. Та й літала вона швидко.
Та от біда, іноді, коли у сороки не було ніяких новин, вона їх просто вигадувала.

На вулиці вже буяла весна, вкривши землю зеленою травичкою, а дерева молодим листям.
Одного погожого ранку мама запропонувала поїхати на дачу.
"Ну все, купання відміняється," - подумав Вдалий.
- Ура, підемо на озеро! - закричав радісно Ярослав.
Всі почали збиратися у подорож. Хлопчик взяв кораблик, вантажну машину і м'ячик.
Татусь приготував усе для риболовлі.
А мама склала решту.

Ставало все тепліше. Ярослав з татом часто купали кораблик у річці, і Вдалий перестав боятися холодної води. А, може, вона стала теплішою.
Знову наближались вихідні, а це значило, що завтра буде ще одне плавання.
Тільки наступного ранку небо було дуже пасмурним.. Крізь сірі хмари не пробивалось жодного промінчика, тому плавання вирішили відмінити.

Маленького кораблика Ярослав назвав Вдалим.
Деколи хлопчик пускав його у ванній поплавати, а, щоб Вдалий рухався, дмухав на вітрило.
Як ці ігри подобались обом!
Кораблик щовечора мріяв про прихід весни і річку.
Одного ранку малюк помітив, що снігу за вікном явно зменшилось.
Через кілька днів і калюжі повисихали, до сонечко щодня усміхалось яскравіше.