У одному автопарку серед великого міста жив гарненький жовтенький автобус.
Він був дуже старанний: прокидався разом з сонцем, і до самого заходу розвозив пасажирів.
Тому й друзів у автопарку у жовтенького автобуса не було, бо коли він прокидався, усі ще спали, а ввечері він був надто втомлений, щоб з кимось розмовляти.
Але одного разу біля зупинки жовтенький автобус почув:

Якось влітку, коли лісових фей зовсім замучила спека, вони вирішили влаштувати вихідні і полетіти відпочити до моря.
Тим паче, що вони дуже давно не бачили водну фею. Тільки знали з листів, що тепер поруч з нею живе пісочна фея.
Любов, Доброта, Мудрість і Посмішка швиденько зібрали свої речі, і вирушили у подорож.

У одного господаря була нова і гарна машина.
Вона жила у великому гаражі, і з нетерпінням чекала на свого водія.
Той гарно за нею доглядав: мив, полірував і вчасно ремонтував.
Та господар почав хворіти. Тому в гараж навідувався все рідше. Та й машина вже покрилась пилом, її механізми застоялись...
Бідна машина дуже сумувала, а господаря не було. І не було.
Тоді машина образилась:

Одного разу на головному вокзалі з'явився новий поїзд. Паротяг до нього був яскравого червоного кольору, а пасажирські вагони виблискували весняною зеленню.
Нового потяга відразу ж поставили на найдовший маршрут, чим червоний паротяг дуже пишався.
Але він так боявся запізнитись, що вирушив від вокзалу на кілька хвилин раніше.
А на пероні так і залишились стояти пасажири.

Того дня, коли Ярослав з Вдалим і татом зібралися на річку був напрочуд сонячний день.
Тому кораблик радів майбутній прогулянці.
І ось буквально через годинку вони всі були вже на березі річки.
Та тільки Вдалого спустили на воду, як піднявся дуже сильний вітер. Він підхопив маленького вітрильника, і поніс по хвильках.