Та не встиг маленький гарбузик заснути, як довкола почулось:
-- Цвіркун тут! Цвіркун тут!
Шепотілись між собою листочки і квіточки.
-- А хто він такий? -- спитався допитливий малюк свого сусіда.
-- Тихо. Слухай...
І довкола все притихло.
А далі почулася пісня.
Така тендітна і ніжна. Наче призивала све живе завмирати.

Коли гарбузик прокинувся, небо почало рожевіти, сонечко опускалося до сусіднього садочка, а повітря ставало прохолоднішим.
Поки малюк шукав, де це поділось тапло, як на землі поповзли сірі довгі тіні.
-- Це я, вірніше, моя тінь, -- сказав листок, коли малого гарбузика з одного боку накрило щось сіре і прохолодне.

Одного сонячного літнього дня, серед зелені городу між листочками з'явився маленький гарбузик.
Спочатку він тягнувся вгору. Звідти лилось таке яскраве світло.
Там якраз яскраво світило сонечко, даруючи рослинкам тепло.
Малюк потягся догори ще сильніше.
Але його зупинили:
-- Не спіши, спечешся, -- сурово сказав велетенський листок, який своєю тінню прикривав малого.

Мишко був справжнім хлопчиком, для якого машинки, літачки, кораблики значили дуже багато.
Мама з татом говорили, що малюк буде інженером, бо міг розкласти і заново скласти кожну машинку.
Та одного разу малюк з батьками поїхав на дачу.
А взяти з собою улюблені іграшки забув.
Зате мав олівці і кілька альбомів.

Над кольоровим папером схилився малюк.
Крихітний темноволосий кучерявий хлопчик з шоколадними очима тримав у руках ножиці.
 Чік-чік, -- співали вони, бігаючи по аркушах.
Вниз час від часу падали кольорові клаптики.
Спочатку і хлопчик, і ножиці працювали акуратно, вирізаючи квадратики, трикутники, кружечки різних кольорів і розмірів, але потім обоє втомились і почали просто гратися.