Одного разу в будинку, де жили двоє чудових маленьких дітей з'явилось щось таке цікаве.
З кнопочками, ручечками.
А ще йому для роботи потрібні були ниточки і тканина.
Ниточка весело крутилась-вертілась, залишаючи з допомогою голочки на тканині рівні доріжки.
"Ж-ж-ж!" -- шуміла машинка, привертаючи увагу братика і сестрички.
Вони навіть про іграшки на певний час забули.

Крихітка в коконі побачила яскраве світло.
Оченята швидко відкрились. Але поворухнути головою і тільцем було важко -- місця зовсім не вистачало.
Та й за спиною щось ворушилось.
"Крила!" -- зраділа ще у недалекому минулому гусеничка.
"Я -- метелик! Я вмію літати!"
Від такої радості крила розкрились повністю, а тендітний кокон розірвався.
"Які вони гарненькі!"

Пройшло трохи часу, у скриньці залишилось зовсім мало ниток.
Геть закінчились тоненькі ниточки для вишивання. Зате на стіні у Ніночки висіли зайченя з морквинкою, їжачок з яблучками на спині і киця, схожа на Маркізку біля кошика з клубочами.
Та й для в'язання нитки зникли. Маленька модниця з них обзавелась кількома шапочами, гарною кофтинкою і платтячком.

Одного весняного дня, коли киця з маленькою господинею знову забавлялись клубочками ниток, матуся щось витягла з шухляди.
Зовсім невеличке. Його навіть спочатку поринуті в гру Ніночка і Маркізка не помітили.
Аж поки блакитна нитка не перетворилась у ніжне мереживо, на якому то тут, то там розцвіли білі тендітні квіточки.
-- Справжнє озеро! -- сказала крихітка.

У тій скриньці, де жили ниточки, з самого низу був пакуночок. Ні голочки, ні ниточки, ні наперсток сріблястий не знали, що там ховається.
Аж поки одного дня це пакунок не дістали крихітні рученята.
-- Ніночка, цікавій Варварі носа відірвали. Не засовуй ручки, бо можеш вколотися.
Дівчинка витягла руку. Разом з пакунком.
-- А що тут? -- спиталась вона у матусі.