Ранок не розбудив гарбузика теплими сонячними промінчиками.
Маюк прокинувся від легкого подуву вітру і лоскоту листочка.
-- Без мене граєтеся? -- спитав він, і вже приготувався дострибнути до зеленого друга, але вітерець листочок підняв, і гарбузик побачив сіре-сіре небо.
-- Де сонечко? -- розгубився він.
-- Його сховала хмара. Бач, яка велика. Сива-сива. Зараз, мабуть, дощиком нас вмиє.

Та маленький гарбузик спати довго не міг. Адже довкола стільки багато всього відбувається.
Крихітні оченята відкрилися.
--Як темно, -- спочатку подумав малюк.
Але його зверху прикривав листочок.
Він легенько поворушився і вибрався.
-- І чого тобі не спиться? -- спросоння спитав сусід.
... А на небі знову було сонечко! Хоча не жовтого, а білого кольору. І чомусь воно не гріло.

Та не встиг маленький гарбузик заснути, як довкола почулось:
-- Цвіркун тут! Цвіркун тут!
Шепотілись між собою листочки і квіточки.
-- А хто він такий? -- спитався допитливий малюк свого сусіда.
-- Тихо. Слухай...
І довкола все притихло.
А далі почулася пісня.
Така тендітна і ніжна. Наче призивала све живе завмирати.

Коли гарбузик прокинувся, небо почало рожевіти, сонечко опускалося до сусіднього садочка, а повітря ставало прохолоднішим.
Поки малюк шукав, де це поділось тапло, як на землі поповзли сірі довгі тіні.
-- Це я, вірніше, моя тінь, -- сказав листок, коли малого гарбузика з одного боку накрило щось сіре і прохолодне.

Одного сонячного літнього дня, серед зелені городу між листочками з'явився маленький гарбузик.
Спочатку він тягнувся вгору. Звідти лилось таке яскраве світло.
Там якраз яскраво світило сонечко, даруючи рослинкам тепло.
Малюк потягся догори ще сильніше.
Але його зупинили:
-- Не спіши, спечешся, -- сурово сказав велетенський листок, який своєю тінню прикривав малого.